Psychological Disorders in Children and Adolescents During War: The Role of Psychological First Aid and Recommendations of the Ministry of Health of Ukraine

Abstract

This article examines current challenges to the mental health of children and adolescents in the context of the war in Ukraine. Particular attention is given to the provision of psychological first aid based on the “5R” algorithm developed by the Ministry of Health of Ukraine. The paper outlines trauma-related factors, clinical manifestations (PTSD, anxiety, depression), and specific approaches to addressing panic states and suicidal ideation among adolescents. It also highlights effective self-regulation techniques and exercises. Practical recommendations are offered for assisting children in combat conditions.

Вступ

Вiйськова агресiя в Українi спричинила небачену гуманiтарну кризу, зокрема в галузi психiчного здоров'я дiтей та пiдлiткiв. Вiд початку повномасштабного вторгнення Росiї в Україну у лютому 2022 року, мiльйони дiтей зазнали глибоких психоемоцiйних потрясiнь: втрата дому, загибель близьких, евакуацiя, перебування у зонi бойових дiй, переривання освiтнього процесу, життя в укриттях та тривалий стан небезпеки. Цi фактори значною мiрою впливають на формування стiйких порушень психiчного здоров’я.

Згiдно з оцiнками ЮНIСЕФ, понад 5 мiльйонiв дiтей в Українi потребують психологiчної пiдтримки та психосоцiальної реабiлiтацiї [1]. Особливо уразливою вважається група дiтей, якi залишилися без батькiвського пiклування, пережили особисту втрату або стали свiдками насилля. Навiть тi дiти, що фiзично перебувають у безпечнiй зонi, зазнають постiйного психологiчного тиску через новини, втрату вiдчуття стабiльностi та змiни в родиннiй динамiцi.

Нацiональнi та мiжнароднi органiзацiї, зокрема МОЗ України, Центр громадського здоров’я, Мiнiстерство освiти i науки та численнi громадськi iнiцiативи, докладають зусиль для створення системи доступної та ефективної психологiчної допомоги дiтям. МОЗ України розробило та адаптувало комплекснi пiдходи до надання першої психологiчної допомоги в умовах кризи, зокрема iнструмент «5В» — Впiзнати, Визнати, Вiдреагувати, Вiдскерувати, Вiдстежити [2]. Цей протокол орiєнтований на першу допомогу як для фахiвцiв, так i для освiтян, волонтерiв та небайдужих громадян, що взаємодiють з дiтьми.

Системний пiдхiд до психосоцiальної пiдтримки вимагає не лише втручання у кризовi моменти, але й забезпечення довготривалої психологiчної стабiлiзацiї. Наявнi клiнiчнi спостереження свiдчать про зростання випадкiв посттравматичного стресового розладу, тривожних i депресивних розладiв, а також поведiнкових змiн у дiтей, якi опинилися у зонi впливу вiйни. Така ситуацiя вимагає координацiї дiй мiж системами охорони здоров’я, освiти, соцiального захисту та громадянського суспiльства.

Алгоритм "5В" як основа першої психологiчної допомоги

У кризових умовах війни особливо важливо забезпечити надання швидкої, доступної та ефективної підтримки особам, які перебувають у стані психоемоційного потрясіння — зокрема дітям і підліткам. Перша психологічна допомога (ППД) не є лікуванням у традиційному сенсі, але виступає ключовим інструментом стабілізації емоційного стану, запобігання подальшому розвитку гострих реакцій на стрес і полегшення адаптації до нових обставин.

МОЗ України адаптувало рекомендації ВООЗ і провідних міжнародних психіатричних організацій, створивши просту, але ефективну модель допомоги — алгоритм «5В»: Впізнати — Визнати — Відреагувати — Відскерувати — Відстежити [1,2]. Цей підхід орієнтований на осіб без спеціальної психологічної підготовки — педагогів, медичних працівників, волонтерів, соціальних працівників — і дозволяє швидко включитися у процес підтримки людини в емоційній кризі.

Алгоритм спрямований на встановлення контакту, виявлення потреб, створення безпечного середовища, підвищення обізнаності та, при потребі, делегування до спеціалізованої допомоги. Його застосування особливо ефективне у роботі з дітьми, які часто не можуть вербалізувати свої почуття або відкрито говорити про свої переживання.

Впiзнати

Перший крок — помiтити ознаки психологiчного розладу: змiна поведiнки, тривожнiсть, плаксивiсть, агресiя. Варто створити безпечне середовище для дiалогу i запропонувати розмову без тиску.

Визнати

Вислухати без осуду. Запитати, що вiдчуває дитина, як довго триває цей стан. Важливо пояснити, що психiчнi розлади — це не сором, а стан, який можна лiкувати.

Вiдреагувати

Надати пiдтримку, iнформацiю, заохотити до самодопомоги: дихальнi практики, вправи для зниження тривожностi. Дiти мають знати, що вони не самi.

Вiдскерувати

Якщо симптоми не минають понад два тижнi або заважають повсякденному функцiонуванню — дiти повиннi отримати фахову допомогу психолога чи психiатра.

Вiдстежити

Пiсля надання допомоги важливо продовжити спостереження, пiдтримувати контакт i за потреби повторно скеровувати до спецiалiстiв.

Панiчнi атаки: тактика першої допомоги

Панічні атаки є поширеною реакцією на тривалий або гострий стрес, особливо в умовах воєнного конфлікту, коли люди постійно перебувають у стані небезпеки. У дітей і підлітків такі стани можуть виникати як відповідь на сирени, вибухи, розлуку з батьками або інші психотравмуючі події. Панічна атака, хоч і не становить загрози для життя, відчувається надзвичайно інтенсивно і супроводжується фізичними симптомами — прискореним серцебиттям, тремтінням, задухою, відчуттям нереальності або страхом смерті.

У період повномасштабної війни в Україні кількість звернень за допомогою у зв’язку з панічними станами, зокрема серед дітей та підлітків, суттєво зросла. Часто такі епізоди залишаються нерозпізнаними або неправильно трактуються як фізичні порушення (серцевий напад, епілепсія тощо). Саме тому важливо, щоб дорослі, які працюють з дітьми в умовах воєнного стресу — вчителі, батьки, волонтери, медики, — мали базові знання про характер панічної атаки та вміли надати першу психологічну допомогу в таких випадках.

Знання тактики підтримки в момент панічного нападу дає змогу значно зменшити рівень страждання, допомогти людині відновити відчуття контролю та запобігти формуванню ускладнень, зокрема розвиткові тривожного чи панічного розладу.

Рекомендованi дiї:

• Залишайтеся поруч, не кричiть, говорiть спокiйно.
• Заохочуйте до контрольованого дихання (технiка "квадратного дихання").
• Не заперечуйте стан: фраза "це не страшно" може знецiнити переживання.
• За можливостi запропонуйте вправа "метелик" або "таємний таппiнг" [2,3].

Робота з суїцидальними думками

У пiдлiткiв на тлi депресiї, тривожних розладiв i посттравматичних реакцiй, що виникають в умовах воєнного стресу, можуть з’являтися нав’язливi думки про власну смерть або бажання припинити психоемоцiйний бiль. Суїцидальнi намiри не завжди означають, що дiтей не цiкавить життя — часто це лише спроба позбутися нестерпного стану безнадiї, тривоги, втрати сенсу, що домiнує в їхньому сприйняттi реальностi.

Воєннi подiї, втрата близьких, розлука з родиною, вимушене перемiщення, пережите насильство або тотальне вiдчуття небезпеки — все це є потужними тригерами для формування глибоких кризових станiв у молодi. Пiдлiтки часто залишаються емоцiйно iзольованими, а змiни у поведiнцi, такi як вiдчуження, агресiя або знецiнення себе, можуть бути єдиними зовнiшнiми проявами внутрiшньої боротьби.

У таких випадках надзвичайно важливо вчасно розпiзнати попереджувальнi сигнали та забезпечити емоцiйну пiдтримку, не залишаючи дитину наодинцi зi своєю бiльшою чи меншою за глибиною суїцидальною загрозою. Завдання дорослих — не лише виявити цi сигнали, а й налагодити довiрливий контакт, запропонувати безпечний простiр для розмови, а у складних випадках — оперативно звернутися до квалiфiкованих спецiалiстiв.

Важливо:

• уважно спостерiгати за вербальними i невербальними сигналами;
• не залишати дiтей наодинцi зi станом безнадiї;
• пiдтримати, вислухати, а за потреби — звернутися по невiдкладну психiатричну допомогу.

Ефективнi вправи для стабiлiзацiї емоцiйного стану

У ситуаціях хронічного або гострого стресу — таких як воєнні дії, евакуація, перебування в укриттях чи втрата звичного середовища — психіка дітей і підлітків може зазнавати надмірного навантаження. Порушується емоційна регуляція, з’являються симптоми тривоги, знижується концентрація, виникає почуття безпорадності. Одним із доступних інструментів самодопомоги в таких умовах є прості вправи, спрямовані на стабілізацію психоемоційного стану через вплив на тіло, дихання й уяву.

МОЗ України та Центр громадського здоров’я рекомендують низку простих технік, які можуть застосовуватися у повсякденному житті, в укриттях, у класі чи вдома, навіть без участі фахівця. Ці вправи активують природні механізми заспокоєння організму: знижують активацію симпатичної нервової системи, зменшують рівень кортизолу, сприяють відновленню почуття контролю й безпеки.

Регулярне виконання таких технік допомагає дитині краще адаптуватися до складних обставин, а в момент кризової реакції — швидше повернутися до стану емоційної рівноваги. Вони можуть бути рекомендовані не лише дітям, а й дорослим, які надають їм підтримку.

МОЗ України рекомендує такі вправи:

• Таємний таппiнг — легке натискання подушечками пальцiв для зменшення тривожностi.
• Метелик — ритмiчне постукування долонями по грудях для активацiї префронтальної кори.
• Протитривожне дихання — вдих на 4 рахунки, видих на 4 рахунки з вiзуальним контролем руху очей.
• Безпечне мiсце — вправа уяви для вiдчуття захищеностi.
• Сканування тiла — зосередження на вiдчуттях в кожнiй частинi тiла.
• Прогресивна м’язова релаксацiя — почергове напруження i розслаблення м’язiв.

Особливостi надання допомоги дiтям

Надання психологічної допомоги дітям в умовах війни має свою специфіку. Дитяча психіка є гнучкою, однак дуже вразливою до стресових подій, особливо коли порушується відчуття безпеки, зникає звичне оточення, або порушується зв’язок із батьками. Тому підхід до підтримки дитини має бути максимально делікатним, турботливим і враховувати вікові, емоційні та поведінкові особливості.

Насамперед — не тисніть на дитину. Не вимагайте, аби вона щось розповіла або пояснила. У кризовому стані мовлення дитини може бути частково заблокованим, особливо якщо вона ще не вміє вербалізувати свої почуття. Важливіше — бути поруч, спостерігати, надавати невербальні сигнали безпеки: м’який голос, спокійна поза, зоровий контакт (за згодою).

Дайте прості, конкретні завдання, які допомагають дитині повертатися в “тут і тепер”: попросіть зробити ковток води, сісти поруч, вдихнути разом із вами. Такі дії відновлюють контакт з тілом і знижують відчуття дезорієнтації.

Більшість дітей краще відновлюються у присутності батьків або знайомих дорослих. Тому за можливості варто підтримувати або налагоджувати емоційний зв’язок із родиною. Якщо такої можливості немає — важливо, щоб з дитиною постійно був хоча б один стабільний, спокійний дорослий, який викликає довіру.

Вікові особливості також відіграють роль:

• Дошкільники часто виражають емоції через плач, регресивну поведінку (смоктання пальця, енурез) або гру. Їм потрібна тілесна близькість, обійми, колискові жести.
• Молодші школярі потребують чіткої структури, розкладу та простих пояснень того, що відбувається. Варто заохочувати гру як форму вираження емоцій.
• Підлітки можуть приховувати тривогу або проявляти агресію. Їм важливо мати простір для розмови, визнання їхніх почуттів без осуду, а також право на приватність.

Також варто уникати таких фраз як: «не бійся», «це не страшно», «нічого не сталося». Вони можуть знецінювати досвід дитини. Натомість кажіть: «я поруч», «ти в безпеці», «ти не один/одна».

Нарешті, важливо не забувати про власний стан. Допомогти дитині ефективно може лише той дорослий, який сам почувається стабільно або знає, як себе регулювати. Якщо ви виснажені, зверніться за підтримкою або змініть себе на іншого надавача допомоги.

Висновки

Психологiчна допомога дiтям у перiод воєнних конфлiктiв є критично важливою для збереження психiчного здоров’я нацiї. Алгоритм "5В" та простi дихальнi, когнiтивнi й тiлесно-орiєнтованi вправи можуть бути ефективними елементами першої допомоги. Вчасне реагування та скерування до фахiвцiв знижує ризик хронiзацiї розладу.