Дослідження професійної адаптації набувають останнім часом особливої актуальності в зв'язку зі зростанням інтенсивності дії і збільшенням числа біологічних і соціально-асоційованих факторів, які посилюють динамічність співвідношення людини і навколишнього середовища, зумовлюють підвищені вимоги до адаптаційних механізмів людини 1. Як відомо з даних наукової літератури, в етіології порушень психічної адаптації, в тому числі парціальної дезадаптації, у вигляді психосоматичних захворювань і передхворобливих, передневротичних станів 2, значну роль відіграють численні і різноманітні медичні, психологічні та соціальні фактори.

З огляду на специфічність професійної діяльності в системі МВС, яка характеризується досить своєрідною системою соціальних обмежень, високим ступенем нервово-психічного і фізичного напруження, частим впливом на людину масивних стресорів, метою даного дослідження було виділення груп підвищеного ризику виникнення порушень психічної адаптації, що підлягають більш активним психопрофілактичним інтервенціям з боку відомчих психолого-психіатричних служб.

Для досягнення поставленої мети були поставлені завдання: проведення детального диференційованого аналізу гендерної структури поширеності ППД і ПСЗ у співробітників поліції; дослідження впливу на психічну адаптацію людини її біологічного віку, термінів служби в поліції, часу роботи на одній і тій же посаді; на основі отриманих даних визначення конкретних специфічних гендерних і вікових чинників ризику порушень психічної адаптації.

Виділення групи респондентів в стані ППД проводилося за допомогою Опитувальника вираженості психопатологічної симптоматики (SCL-90-R), розробленого L.R. Derogatis і співавт. в адаптації Н.В. Тарабриної 3. Тест добре зарекомендував себе як чутливий індикатор стресових станів і їх психопатологічних наслідків у багатьох дослідженнях. Він дозволяє оцінювати патерни психологічних ознак у психіатричних пацієнтів та у здорових осіб. SCL-90-R складається з 90 пунктів. Кожен пункт оцінюється за п'ятибальною шкалою від «0 - зовсім немає», до «4 - дуже сильно» в залежності від вираженості симптому. Бали підраховуються і інтерпретуються за 9 основними шкалами симптоматичних розладів: соматизації (SOM), обсесивності-компульсивності (O-С), міжособистісної сензитивності (INT), депресії (DEP), тривожності (ANX), ворожості (HOS), фобічної тривожності (PHOB ), паранояльних тенденцій (PAR), психотизму (PSY) і за трьома узагальненими шкалами другого порядку (індексами дистресу): загальний індекс тяжкості симптомів (GSI), індекс наявного симптоматичного дистресу (PSDI), загальне число позитивних відповідей (PSD).

Для проведення обробки і аналізу отриманих результатів використовувалися методи математичної статистики: розрахунок коефіцієнта часткової регресії η2, метод когортного розрахунку заходів ризику і метод φ* кутового перетворення Фішера і однофакторний дисперсійний аналіз Фішера 4.

Матеріалом цього дослідження було 1630 співробітників органів внутрішніх справ: 1301 осіб - гендерна група чоловіків і 329 осіб - гендерна група жінок. В результаті проведення однофакторного дисперсійного аналізу показників методики SCL-90-R (табл. 1) досліджуваний контингент був структурований, в результаті чого були виділені три групи в рамах кожного гендеру: 1 група - респонденти в стані парціальної психічної дезадаптації (ППД); 2 група - пацієнти, які страждають на психосоматичні захворювання (ПСЗ); і 3 група, яка виступає в ролі контрольної - здорові, адаптовані особи (ПЗ).

В рамках чоловічого гендеру у представників групи ППД спостерігалися статистично значимо (р<0.001) більші показники за всіма шкалами опитувальника SCL-90-R і за інтегральними показниками GSI, PSD і PSDI, ніж у представників груп ПСЗ і ПЗ. При порівнянні показників симптоматичних шкал методики SCL-90-R у пацієнтів жіночої гендеру також в більшості випадків мали місце статистично значущі (р=0.009) вищі показники у представників групи ППД, в меншій мірі - у представників групи ПСЗ і мінімальні - у практично здорових.

Таким чином, гендерний склад досліджуваних груп був представлений таким чином:

Згідно з результатами обчислення критерію φ* кутового перетворення Фішера, були виявлені гендерні особливості поширеності порушень психічної адаптації співробітників поліції. Чоловіків з порушеннями психічної адаптації (339 чол. – 26.07%) було значимо (φ*=1.79; р=0.37) менше, ніж працівників-жінок (115 чол. – 34.95%); навпаки, практично здорових чоловіків (962 чол. – 73.93%) було значно більше (φ*=2.56; р=0.004).

Результати проведеного порівняння підтверджуються даними когортного розрахунку ризику виникнення порушень психічної адаптації залежно від гендерної приналежності: для чоловіків інцидентність склала 0.261, для жінок – 0.349. Таким чином, міра відносного ризику розвитку порушення психічної адаптації, як у вигляді психосоматичних захворювань, так і станів парціальної психічної дезадаптації, для жінок була в 1.3 рази вище, ніж для чоловіків.

Результати дослідження щодо взаємозв’язку між порушеннями психічної адаптації і специфічними соціальними характеристиками представників досліджуваного контингенту з використанням критерію часткової регресії η2, вказують на статистично значущі зв'язки між частотою виникнення ППД, ПСЗ і такими характеристиками, як вік і стаж служби в поліції (η2≥0.19; р≤0.03), в обох гендерних групах співробітників поліції.

З метою детального вивчення впливу специфічних факторів на виникнення психосоматичних захворювань і станів парціальної психічної дезадаптації було проведено порівняння їх структури в досліджуваних групах співробітників поліції в залежності від гендерної приналежності (табл. 2).

Згідно з результатами φ * кутового перетворення Фішера (табл. 3), в чоловічої гендерної групі ПСЗ співробітників поліції в віці 20 - 25 років (5 осіб – 2.35%) було значимо (φ*≥1.68; р≤0.03) менше, ніж в групі ППД (35 осіб – 27.78%) і ПЗ (271 осіб – 28.17%), чого не спостерігалося в жіночій гендерної групі (φ*≤1.2; р≥0.09). В обох гендерних групах статистично значущих відмінностей кількості співробітників у віці 26-35 років між особами з ПСЗ і ПЗ не спостерігалося (φ*≤1.19; р≥0.1), а осіб старше 35 років, які страждають ПСЗ, було значимо більше, ніж практично здорових (φ* ≥1.72; р≤0.0001).

В рамках обох гендерів ні в одній з вікових категорій не було статистично значущих відмінностей між кількістю осіб з ППД і ПЗ (φ*≤1.19; р≥0.1).

При аналізі вікового розподілу респондентів (табл. 3) виявилося, що в чоловічому гендері групи ППД переважали особи у віці 26-35 років (φ*≥2.02; р≤0,0001); в жіночому гендері статистично значущих відмінностей в рамках виділених вікових категорій не спостерігалося (φ*≤1.04; р≥0.1).

У групі ПСЗ найбільше число пацієнтів в рамках чоловічого гендеру було в віці старше 35 років (φ*≥2.28; р≤0.0001), а в жіночому гендерi - старше 26 років (φ*=2.16; р = 0.014). Найбільша кількість як чоловіків, так і жінок, віднесених до групи ПЗ, були у віці 26-35 років (φ*≥2.28; р≤0.0001).

Результати аналізу дозволяють припустити, що ризик виникнення парціальної психічної дезадаптації не має вікової специфіки для обох гендерів досліджуваного контингенту. У той же час, до розвитку психосоматичних захворювань в більшій мірі схильні співробітники поліції більш старшого віку: чоловіки старше 35 років, жінки - старше 25 років.

При аналізі стажу служби в поліції респондентів і стажу служби на займаній на момент огляду посади були виявлені відмінності в структурах досліджуваних груп між гендером. Чоловіків з ППД зі стажем служби в поліції 1 – 3 роки (35 осіб – 27,78%) було значимо менше (φ*=1.68; р=0.008), а зі стажем служби понад 15 років (15 осіб – 11.9%) - значимо більше (φ*≥1.89; р<0.0001), ніж респондентів з аналогічним стажем служби, що склали групу ПСЗ (5 чол. – 2.35 і 72 чол. – 33.8% відповідно). Крім того, в рамках чоловічого гендеру в групі ПСЗ питома вага осіб зі стажем служби 4 - 9 років (40 осіб – 18.78%) була значимо меншою (φ*=1.73; р=0.0001), а зі стажем 10 - 15 років (96 осіб – 45.07%) - значимо більшою (φ*=2.56; р<0.0001), ніж в групі практично здорових (301 осіб – 31.29% і 294 осіб – 30.56% відповідно). У жіночому гендері серед груп ППД, ПСЗ і ПЗ статистично значущих відмінностей не спостерігалося (φ*≤1.22; р≥0.054).

При подальшому попарному порівнянні кількості пацієнтів з ПСЗ в залежності від стажу роботи в поліції виявилося, що в рамках чоловічого гендеру найменше пацієнтів мало стаж служби 1-9 років, а найбільше - 10 років і більше (φ*≥1.75; р≤0.043 ); в рамках жіночої гендерної групи статистично значущих відмінностей в розподілі за термінами служби виявлено не було (φ*≤1.49; р>0.1). Аналогічне порівняння пацієнтів з ППД вказує на відсутність будь-яких закономірних впливів стажу служби на виникнення стану дезадаптації (φ*≤1.53; р>0.1). Серед практично здорових осіб незалежно від гендерної приналежності переважали співробітники зі стажем служби 4-9 років, а найменше було молодих фахівців зі стажем 1-3 роки (φ*≥1.7; р<0.0001).

Таким чином, до групи підвищеного ризику виникнення психосоматичних захворювань можна віднести співробітників поліції чоловічої статі із загальним стажем служби понад 10 років. Для жінок ризик розвитку ПСЗ не пов'язаний зі стажем служби. Ризик розвитку станів парціальної психічної дезадаптації не пов'язаний зі стажем служби в органах внутрішніх справ незалежно від гендерної приналежності.

Було виявлено (табл. 2), що в чоловічому гендері кількість осіб, що прослужили на посаді 1 - 3 роки, була значимо більше в групі ПЗ (φ*≥2.15; р<0.0001), ніж в групі ППД. У групі ППД таких пацієнтів було значимо більше (φ*≥1.67; р<0.0001), ніж в групі ПСЗ. Співробітників, які прослужили на займаній посаді 4 - 6 років, було значимо більше в групі ПСЗ, ніж в групах ППД і ПЗ, між якими статистично значущих відмінностей не спостерігалося (φ*=0.18; р>0.1). У респондентів, які склали жіночий гендер, статистично значущих відмінностей між досліджуваними групами в залежності від стажу служби в займаній посаді виявлено не було (φ*≤1.04; р>0.1).

Крім того, осіб, що прослужили на займаній посаді 1 - 3 роки, було значимо більше (φ*≥3.53; р<0.0001) в чоловічому гендері групи ППД і в жіночому гендері групи ПЗ (φ*≥3.43; р<0.0001), ніж тих осіб, які прослужили 4 і більше років. У групі ПСЗ не було виявлено статистично значущих відмінностей за стажем служби на займаній посаді незалежно від гендерної приналежності (φ*≤1.62; р>0.1).

В органах внутрішніх справ ризик виникнення порушень психічної адаптації для представників жіночого гендеру значно вище, ніж для чоловіків. При цьому, стан парціальної психічної дезадаптації у співробітників поліції не має вікової та гендерної специфіки, не пов'язаний зі стажем служби в органах внутрішніх справ.

Ризик виникнення психосоматичних захворювань пов'язаний з віковим фактором. ПСЗ більшою мірою притаманні співробітникам поліції старших вікових груп, ніж молодшим: вік старше 35 років для чоловіків, старше 25 років – для жінок. До групи підвищеного ризику виникнення психосоматичних захворювань також можна віднести співробітників поліції чоловічої статі зі стажем служби понад 10 років. Для жінок ризик розвитку ПСЗ не пов'язаний зі стажем служби. Ймовірно, це пояснюється тим, що жінки з віком приділяють більше уваги сім'ї і дітям, віддаючись службовим проблем в набагато меншому ступені. У той час чоловіки в міру накопичення професійного досвіду не змінюють своїх поведінкових стереотипів і емоційно-значущих професійних пріоритетів. Швидше за все, ця гендерна особливість пояснює велику захворюваність чоловіків у другій половині їх професійної кар'єри.