Проблема курації тривожно-депресивних розладів у пацієнтів з хронічним болем останніми роками є в фокусі уваги світової медичної наукової спільноти 1,2,3,4. Взаємовплив психічних тривожно-депресивних порушень різного ступеню виразності, від феноменів до розладів, і хронічного болю описаний при травматичних, запальних і нейродегенеративних ураженнях опорно-рухового апарату і нервової системи 5,6,7,8. З часом, під впливом широкого спектру етіопатогенетичних факторів, окремі психопатологічні симптоми мають тенденцію до загострення та резистентності, додатково хронізуючи складні хворобливі стані і погіршуючи якість життя 9,10,11,12.

Разом з тим, лишаються дискутабельними питання психосоматичних відносин в клінічних випадках, коли етіопатогенез хронічного болю є не до кінця зрозумілим, до яких відносяться дорсалгії і фіброміалгія. Так, з одного боку, при цих станах наголошують на провідній ролі психосоціальних чинників, що погіршують їх перебіг та сприяють хронізації процесу (стрес, зв'язок болю з повсякденною працею, уникаючі копінг-стратегії, катастрофізація болю, тривога, депресія, узалежнена поведінка) 13,14,15,16. З іншого боку, на тлі уявлень про єдину нейроімуноендокринну систему контролю і реагування в організмі людини, йдеться про недостатнє вивчення морфо-функціональних аспектів саме хронічного болю 17,18,19.

Курація пацієнтів з дорсалгіями в Україні регламентована Наказом МОЗ № 487 від 17.08.2007 “Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю „Неврологія". Щодо ведення пацієнтів з фіброміалгією, діє Наказ МОЗ України від 25.04.2012 № 311 "Про затвердження та впровадження медико-технологічних документів зі стандартизації паліативної медичної допомоги при хронічному больовому синдромі», що містить у собі Уніфікований клінічний протокол, розроблений на основі адаптованої клінічної настанови "Контроль болю" (2012) 20,21. Втім, проблема діагностики і лікування тривожно-депресивних розладів при хронічному болю не є вирішеною, вважаючи на значну соматизацію психопатологічних проявів при дорсалгіях і фіброміалгії; тригерну і обтяжуючу роль стресу; відсутність чітких клінічних рекомендацій щодо курації пацієнтів з поєднаними хворобливими станами 22,23,24,25,26,27. Враховуючи складні соціальні обставини в Україні протягом останніх років, ми можемо висловити припущення, що захворюваність на фіброміалгію і дорсалгію буде зростати, зумовлюючи актуальність спеціального вивчення психічних та психосоматичних розладів у пацієнтів з хронічним больовим синдромом.

Саме тому визначення оптимальної тактики терапії тривожно-депресивних розладів у пацієнтів з хронічним больовим синдромом внаслідок захворювань скелетно-м'язової системи та сполучної тканини на прикладі дорсалгії і фіброміалгії може сприятиме підвищенню ефективності лікування таких пацієнтів

За умови інформованої згоди, з дотриманням принципів біоетики та деонтології, за період з 2011 по 2015 роки було проведено комплексне обстеження 218 пацієнтів, що перебували на лікуванні у відділенні відновлювальної нейрохірургії ДУ інституту Нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова з хронічним больовим синдромом внаслідок захворювань скелетно-м'язової системи та сполучної тканини (клас М за МКХ-10), і були проконсультовані психіатром з приводу наявності психічних порушень.

Критерії включення: Інформована згода на участь в дослідженні; вік 18-65 років; хронічний больовий синдром (ХБС) невизначеного генезу в межах рубрик класу М за МКХ-10 (M25.5 - біль в суглобі; M54.0-9 – дорсалгії; M79.0 – фіброміалгія); клінічно виражена тривога та/або депресія (HADS-A/HADS-D ≥11 балів); виразність хронічного болю за шкалою ВАШ ≥ 5 балів.

Критерії виключення: ХБС запального, травматичного і дегенеративного генезу в межах інших рубрик класу М за МКХ-10; психотичні стани, деменція, розлади особистості, психічні і поведінкові розлади внаслідок вживання ПАР; клінічно значущі соматичні розлади; недотримання умов проведення дослідження.

За критеріями включення/виключення для визначення ефективності лікування було відібрано 164 особи, що склали клінічний матеріал дослідження та були розділені на основну групу (ОГ) з 81 особи з фіброміалгією (M79.0) та порівняльну групу (ПГ) зі 83 осіб, у яких ХБС був обумовлений болем в суглобах (M25.5) або дорсалгією (M54.0-9). Обидві групи були рандомізовані з урахуванням репрезентативності за віком, статтю і виразністю психопатологічної симптоматики на чотири групи терапії, а саме: ОГ-ПФ (психофармакотерапія - 42 особи), ОГ-ПТ (психотерапія – 39 осіб), ПГ-ПФ (психофармакотерапія – 45 осіб) та ПГ-ПТ (психотерапія – 38 осіб).

В якості психофармакотерапії в залежності від клінічної картини застосовувалися препарати групи СІЗЗС (сертралін, есциталопрам, пароксетин), групи ІЗЗСН (венлафаксин, дулоксетин) і прегабалін в стандартних дозуваннях відповідно до інструкцій. Психотерапевтичне втручання передбачало наступні методи: психоосвіта, м’язова релаксація за Джекобсоном, раціональна психотерапія, арт-терапія, елементи когнітивно-поведінкеової терапії.

Пацієнти усіх груп отримували терапію в межах дослідження на тлі стандартного лікування з приводу основного захворювання відповідно до Уніфікованих протоколів МОЗ стаціонарно з переходом в амбулаторну фазу. Оцінка ефективності терапії проводилась через 4 і 12 тижнів після початку лікування.

При короткотривалому лікуванні більш ефективною виявилася психофармакотерапія, а при довготривалому – психотерапія. Ця закономірність виявилася найбільш сталою у пацієнтів з фіброміалгією, з більшою виразністю відносно симптомів тривоги в порівнянні з симптомами депресії. Отже, пацієнти з ОГ виявилися більш чутливими для обох видів терапії. Після повного курсу лікування ефективність фармакотерапії достовірно не відрізнялася від такої у психотерапії.