Онкологічне захворювання – це складний виклик для сім'ї пацієнта, яка часто неготова до вирішення пов’язаних з хворобою проблем. Близькі переживають подібні до пацієнта психологічні реакції – шок, заперечення, агресію, пошук компромісу, депресію та прийняття, вираженість яких та співпадіння у часі із реакціями хворих часто визначають характер сімейних взаємовідносин [1, 2, 3].

Встановлено високу значимість для родини онкологічного пацієнта наявності загрозливої для життя хвороби, що виражається у дезадаптивних реакціях та психічних розладах [4, 5, 6, 7].

Погіршення фізичного здоров’я та інтенсивні психоемоційні реакції хворих приводять до збільшення потреби у допомозі та підтримці, що обумовлює зростання напруження у родині при неможливості стабілізувати ситуацію [8, 9]. На пізніх стадіях захворювання подружжя переживають більш виражений дистрес, що проявляється зменшенням взаємності у відносинах, труднощами у плануванні майбутнього, керування невизначеністю, екзистенційною кризою [10, 11].

Вивчення особливостей психологічного реагування членів родини та змін сімейного функціонування у ситуації онкологічного захворювання є необхідною передумовою для розробки програм психологічної допомоги для сім′ї. Медико-психологічна допомога та підтримка для родини онкохворого реалізується у різних за спрямуванням та змістом заходах, спрямованих на посилення підтримуючого ресурсу сім′ї та профілактики розвитку психічних зрушень.

Метою було проаналізувати прояви сімейної тривоги у родинах з онкологічним пацієнтом в залежності від етапу перебігу хвороби та рівня адаптованості сімейної системи.

На основі інформованої згоди було проведено психологічне обстеження 288 сімей з онкологічним пацієнтом, з яких у 174 родинах хворими були жінки (ГРЖ) та 114 – чоловіки (ГРЧ). Опитуваних додатково розділили на підгрупи в залежності від етапу перебігу онкологічного захворювання (при першому зіткненні з хворобою – 78 жінок та 51 чоловіків, та при прогресуванні онкопатології відповідно 96 та 63 опитуваних) та рівня адаптованості сімейної системи («адаптовані» - 55 родин, «межові» - 127, «дезадаптовані» - 106).

У дослідженні було використано опитувальник «Аналіз сімейної тривоги» (АСТ, Е. Ейдеміллер, В. Юстіцкіс) та шкалу сімейної адаптації і згуртованості FACES-3 (Н. І. Оліфірович, Т. А. Зінкевич-Куземкіна, Т. Ф. Велента), клініко-психологічне інтерв’ю.

Прогресування онкологічного захворювання у одного з членів родини спричиняло зростання проявів сімейної тривоги, що виражалося у відчутті безпомічності, неконтрольованості, незалежності ситуації у сім′ї від власних зусиль (15,5% проти 29,0%), перебільшенні відповідальності за події (18,6% проти 25,6%), напруження, непосильності виконання сімейних зобов’язань, які зросли (21,7% проти 29,6%), Табл. 1.

За структурою складові сімейної тривоги залежали від рівня сімейної адаптованості, Табл. 2. Порушення внутрішньосімейного пристосування супроводжувалися суттєвим підвищенням проявів сімейної тривожності: високий рівень у «адаптованих» сім’ях становив 3,6%, у «межових» - 18,9% та «дезадаптованих» - 37,7%, почуття провини відповідно 12,7%, 19,7% та 31,1%, та напруженості – 16,4%, 23,6% та 34,0%.

У родинах з онкохворими чоловіками їх дружини виявили вищі показники за складовими сімейної тривожності та провини (28,1% у ГРЧ проти 19,5% у ГРЖ; та відповідно 29,8% проти 17,8%), щодо напруженості дані були подібними (27,2% у ГРЧ та 25,3% у ГРЖ), Табл. 3.

Онкологічне захворювання виступало потужним стресовим фактором, який впливав на сімейне функціонування та потенціював зміни у подружніх стосунках, сприйняття сімейних подій, ставлення до своїх ролей та обов’язків.

На рівень сімейної тривоги впливали етап перебігу онкологічного захворювання (первинна зустріч, прогресування), адаптованість сімейної системи, а також були наявні відмінності у вираженості її прояву в залежності від статі.

При продовженні онкологічної хвороби чи її рецидиві родина реагувала зростанням сімейної тривожності, почуття провини та гіпервідповідальності за сімейну ситуацію, напруженості, що дестабілізувало міжособистісні відносини. Особливо виразним було посилення тривожності та провини у дружин пацієнтів.

Порушення сімейної адаптованості супроводжувалися підвищенням сімейної тривоги за всіма її структурними складовими.

Медико-психологічна допомога для родин з онкологічним пацієнтом має бути спрямована на сім′ю у всій цілісності її взаємозв’язків, з урахуванням сімейної структури та процесів.