Соматоформні розлади виділяються серед інших захворювань своєю значущістю для особистості і витратами на медичне обслуговування за рахунок стомлюючої та довготривалої діагностики на шляху до психіатра. В той же час зосередженість уваги психіатрів на так званих важких психічних захворюваннях призводить до низької пріоритетності соматоформних розладів, коли помилково пов'язують тяжкість розладів з діагнозом, а не з рівнем потреб і обмеженням рівня життєдіяльності.

Обґрунтування шляхів оптимізації діагностики соматоформних порушень у хворих на психічні розлади з урахуванням патогенетичних механізмів соматизації та подальша розробка комплексних лікувально-реабілітаційних заходів.

Клініко-психопатологічний, психодіагностичний (опитник вираженості психопатолоічної симптоматики SCL-90-R, шкала тривоги Спілберга, Торонтська шкала алексітімії), психометричний (шкала депресії Гамільтона, шкала тривоги Гамільтона, шкала CGI), нейропсихологічний (тест ТМТ).

Взаємозвплив депресивної та тривожної симптоматики у структурі соматоформних розладів за сучасними класифікаціями МКХ-10 та DSM-5 є недостатньо вивченим та зрозумілим. Про коморбідну соматизовану симптоматику у критеріях діагностики депресивних розладів також згадки не має. Нами вивчено клінічні, психопатологічні, психологічні та типологічні особливостей соматоформних порушень у хворих із психічними розладами, дослідженно причини та механізми їх розвитку. Об'єктом нашого дослідження були 27 хворих з діагнозом соматизований розлад (F45.0) згідно з критеріями МКХ-10. Серед клінічних ознак виділено групи афективних, поведінкових, та когнітивних порушень. Задля дифференційованого анализу структури соматоформних порушень була використана модель, що запропонована В.М.Красновим (1998) з виділенням сенсорної, вегетативної, аффективної та идеаторної складової. За клінічними проявами хворі на соматизиваний розлад були розподілені на 4 варіанти: сенсорний (алгії, сенестлпатії та інше), вегетативний (вегетативні прояви у рамках соматичної тривоги), аффективний (багато симптомів депресії та тривоги) та ідеаторний (когнітивні та нав‘ язливі симптоми, іпохондричні включення). Клінічне спостереження і аналіз анамнестичних даних (не менше 2 років) дозволив виявити і описати маніфестний етап соматизации, який клінічно міг бути оцінений як соматоформна вегетативна дисфункція (F45.3) тривалістю менше 6 місяців, зверненням до лікарів соматичного профілю, множинними діагностичними заходами, прийомом соматотропних і нейротропних препаратів. Тому, що описані вище хворі раніше за допомогою до психіатра не зверталися, то у них зазначалося ускладнення симптоматики, збільшення кількості скарг з «залученням в патологічний процес» іншого органу або системи органів, що було розцінено нами як виникнення наступного етапу - етап розвитку соматизації тривалістю від 6 місяців до декількох років. Клінічний стан цих хворих, за даними анамнезу, можна було б оцінити як недиференційований соматоформний розлад (F45.1). У подальшому мало місце подальша ускладнення симтоматики, збільшення кількості скарг, розвиток поведінкових та когнітивних порушень, що й зумовило формування соматизованого розладу на момент спостереження. Метод, що пропонується є спробою уникнути діагностичної плутанини і створити діагностичну послідовність, яка відбивала б пріоритетні характеристики розладу задля побудови адекватної лікувальної стратегії.

Таким чином, описані нами принципи дослідження хворих з соматизированними розладами дозволили припустити, виділити і описати етапи його розвитку для розробки, в подальшому, лікувально-реабілітаційних програм для хворих із соматоформними розладами. Своєчасна діагностика соматизованих розладів дозволить зменшити матеріальні витрати, що пов‘язані із зайвими діагностичними дослідженнями, в тому числі на допсихіатричному етапі, зменшити періоди втрати працездатності та сприяти соціальній адаптації хворих на соматоформні розлади.