Загально відомо, що невід’ємною частиною початкового етапу роботи психолога/психотерапевта є супервізійна підтримка його діяльності. Серед причин, що пояснюють таку необхідність, однією з головних вбачають можливість зниження впливу суб’єктивного сприйняття терапевтичного процесу.

Сучасна парадигма здійснення будь-якого варіанту психотерапевтичної діяльності базується передусім на створенні унікальних взаємин «клієнт-психолог/психотерапевт», для функціонування яких значущу, а, можливо, й фундаментальну цінність має саме фокусування на унікальності історії клієнта, його особистості та тих взаємин, що відбуваються в рамках терапевтичного процесу, з одного боку, а з іншого – на можливостях самого терапевта спиратися на власний унікальний досвід та світогляд.

Питання ефективності процесу можна звести до роздумів над тим, що саме здатне зробити кожну зустріч унікальною. Видається, що відповіді зосереджені в розумінні основних засад провадження процесу в кожному конкретному випадку та залежать від теоретичного обґрунтування процесу. Зрозуміло, що у результаті психотерапевти, наприклад, гуманістичного та психодинамічного спрямування описуючи роботу з одним і тим самим клієнтом використовують не тільки різні «інструменти» роботи, а й спираються на різні цілі, робочі гіпотези, критерії оцінки ефективності взаємодії тощо.

Беззаперечно погоджуючись із необхідністю розуміння та вільного володіння усією теоретичною базою для успішної практичної роботи, не зайвим буде навести доволі відому думку Карла Юнга, який звертав увагу, що «по суті в психології все ґрунтується на досвіді. Вся теорія, навіть коли вона підноситься в найабстрактніші сфери, є прямим результатом чиїхось переживань». Для підтвердження тези Юнга достатньо згадати, що однією з найперших практик, які використовувалися на початку зародження психотерапевтичного процесу як такого була практика вільних асоціацій запропонована З. Фрейдом, коли зміст саме суб’єктивного (внутрішнього світу) забезпечував процес необхідним для роботи «матеріалом».

Сучасні авторитети в сфери психологічної допомоги також багато уваги приділяють свідомому прийняттю унікальності терапевтичних відносин, в тому числі і підкреслюючи завжди неповторний внесок самого терапевта в цей процес. Зокрема, підтвердження знаходимо у Н. МакВіяльмс, яка зазначила, що психотерапевти теорії стосунків звернули увагу на взаємодію суб’єктивного досвіду терапевта та клієнта, та підкреслювали, що обидва учасника виявляються втягнутими в динаміку, коли вхід у суб’єктивний світ пацієнта сприяє пожвавленню будь-яких подібних сценаріїв з життя терапевта. Тому наразі центральним поняттям терапевтичного процесу стає "розігрування". Для того, щоб зрозуміти, що відтворюється в клінічному сеттингу, психодинамичні практики нерідко відкривають клієнту свої почуття і психічні образи. Аналітики теорії стосунків вважають об’єктивність неможливою, і як наслідок, роздивляються структуру переносу-контрпереносу, як утворену спільно двома учасниками.

Розуміючи дискусійність та глибоку неоднозначність трактування поняття «суб’єктивність», вважаємо доцільним зберігати фокус уваги на активному впливі цього явища на терапевтичний процес з метою подальшого вивчення та розуміння ступеня та шляхів такого впливу.